Братиш, ну что ты пишешь, петушок? Слышь, я тут наваял историю, нехило такую, о том, как я закупился шишками марихуаны и играл в Танки онлайн без интернета. Знаешь, хочется чувствовать себя настоящим героем, но без всяких глупостей типа проколоться и такого баклахова.
Ну вот, сидел я как-то с друзьями на пивасике и разговор натолкнулся на закладки. Такие ребята тут нашли дилера, который нас радовал своими шишками. Был у него и баян, и ширка, но самое интересное - сорт гашиша под названием ice-o-lator. Это же просто праздник какой-то, ощущения не передать!
Ну, я тут подумал, что нужно ухватить возможность за хвост и прикупить себе пару дубовых пакетиков этого чудо-продукта. Ведь серость и скука нас окружает каждый день, а вот дурька покурить - это ведь полезно для души.
Скооперировались мы с друзьями, собрали бабло, скупили всю эту бакланскую историю и отправились к месту сделки. Встретились с нашим дилером, парнем из Афгана, да таким крутым, что когда он нас приветствовал, все мы резко поняли, что готовы стать его самыми верными клиентами. Я даже к моменту торговли уже чувствовал себя особенным, как будто бы все вокруг стирается и остается только я и моя бандюга.
Братаны, ну что за чувство, когда ты держишь в руках свои добытые шишки? Это просто ебес, серьезно! Уже начал даже чувствовать запах этого благородного травона, когда поехали к нам домой. Мы открываем пакетик, достаем баян, прикуриваем его... и вот оно - самое долгожданное мгновение, когда я вдыхаю этот ароматный дым. Кажется, я уже парю над землей, а Танки онлайн только подогревают мое воображение.
А дальше начинается самое интересное. Мы включаем свои компьютеры, но, о ужас, интернет не работает! Криворукий провайдер снова нас подтянул. Но кто сказал, что нам нужен интернет, чтобы было весело?
Мы сели за игру, но необычным способом. Вместо мышки и клавиатуры у нас оказались ширка афганская и кетамин. Я продолжал обстреливать врагов и мчится на своем виртуальном танке, но в то же время ощущал состояние полного абсурда и смеха.
Ну а что, братиш, такое иногда случается. Дымок марихуаны поддерживает креативность и воображение, а кетамин добавляет эффектов в реальность. Мы чувствовали себя настоящими героями виртуального пространства, даже без интернета!
Скажу тебе, эта история была просто потрясающей, ведь никогда не забудешь ощущения, когда ты в стопе и сморишься в монитор, а в этот момент кто-то из братанов просит тебя проткнуть его баяном или налить кетамина больше. Логика у нас была сбита, но мы смеялись до упаду.
Так что, братиш, не забывай добавлять остроты в свою жизнь, подключай петушок марихуану и катайся на виртуальных танках без интернета. И не бойся экспериментов, потому что лучшие истории рождаются именно из них. Так что гони свою ширку и вперед, братан, в мир сумасшедших приключений!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...